Шлюб у християнстві має особливе релігійний вимір. З волі Творця людська природа розділена на дві статі, дві половини, жодна з яких окремо не володіє повнотою досконалості. У шлюбі подружжя взаємно збагачують один одного властивостями і якостями, властивими своїй статі, і таким чином обидві сторони шлюбного союзу, стаючи «одним тілом» (Бут 2:24; Мф 19:5-6), тобто єдиною духовно-тілесною істотою, досягають досконалості.
Християнську родину називають «малою Церквою», бо в шлюбі має місце той же тип єдності людей, що і в Церкві, «великій родині», - єднання в любові. Для того щоб любити, людина повинна здійснити акт самозречення, зректися свого егоїзму, навчитися жити заради інших. Цій меті і служить християнський шлюб, в якому подружжя долають свою гріховність і природну обмеженість. Є й інша мета у шлюбу - оберігання від розпусти і збереження цнотливості. (1 Кор 7: 2) «Щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину, і кожна май свого чоловіка». «Якщо не втримаються, нехай одружуються; (1 Кор 7: 9) бо краще женитися, ніж розпалюватися».
Хто допускається до Таїнства Вінчання
Православна Церква вважає цивільний шлюб позбавленим благодаті, але вважає його необхідним і не називає його незаконним блудним співжиттям. Проте умови укладення шлюбу за цивільним законодавством та за церковними канонами мають відмінності. Однак не всякий цивільний шлюб може бути освячений в церкві.
Тому до Таїнства Вінчання допускаються тільки хрещені люди, православного віросповідання, які перебувають у зареєстрованому шлюбі та не відпали від церковного спілкування.
Відпадання від Церкви відбувається як внаслідок вчинення тяжких (смертних) гріхів, так і в тих випадках, коли люди досить довго не приступали до Таїнств Святого Причастя і Покаяння та не бажали мати частини з Богом. «Ісус же сказав їм: Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти плоті Сина Людського й пити Крові Його, то не будете мати в собі життя. Хто тіло Моє споживає і п'є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6, 53-54).
Перш ніж приступити до Таїнства Вінчання, людям не воцерковленнм необхідно покаятися у своїх гріхах та причаститися святих Христових Тайн. У Таїнстві Сповіді людина отримує прощення за вчинені гріхи і воз'єднується зі Святою Церквою тільки тоді, коли не тільки перераховує вчинені гріхи, але й має тверде рішення позбавитись їх та змінити своє життя на краще.
Про підготовку до сповіді та святого Причастя ви можете ознайомитися з матеріалами на нашому сайті та за більш детальним поясненням звернутися до священика храму, у якому плануєте Вінчання.
Якщо наречений і наречена воцерковлені і мають уявлення про основи православної віри, але окормляються на іншому приході, то для прийняття Таїнства Вінчання їм необхідно сповідатися в храмі, де буде здійснено Вінчання.
Участь у Таїнстві Вінчання, як і у всіх інших Таїнствах, має бути усвідомленим і добровільним. Найважливішим спонукальним мотивом до Вінчання має бути прагнення чоловіка і дружини жити по християнськи, не порушуючи заповідей Божих, на що і дається допомога Божа в Таїнстві. Якщо такого прагнення немає, а вирішили вінчатися за традицією, щоб не відстати від моди - тоді краще зачекати до усвідомлення істинного прагнення святого Таїнства. Інакше така участь в Таїнстві Вінчання ні до чого доброго не призведе, і може послужити навіть в суд і на осудження.
У яких випадках не може здійснюватися обряд Вінчання
З огляду на гріховний стан людини, не може здійснюватися обряд Вінчання, якщо: один з подружжя або хтось один із наречених не хрещені; не вірять у Бога, оголошуючи себе переконаними атеїстами; подружжя перебувало у шлюбі більше 3 разів; один із наречених фактично перебуває у шлюбі з іншою особою. Заборонено також шлюб між кровними родичами до четвертого ступеня споріднення.
Забороняються шлюби між хресними батьками і хрещениками, а також між хрещеними однієї і тієї ж дитини. Такі шлюби можуть призвести до тяжкого гріха кровозмішення.
Не можна вінчатися тим, хто раніше дав монаші обіти або прийняв рукоположення в священний сан.
Кожна релігія відкладає свій особливий відбиток на культуру і світогляд своїх представників, навіть на таких, які не є її натхненними сповідниками. На Русі до 1721 заборонялися шлюби православних не тільки з не християнами, а й з інославними. Але з 1721 року стали дозволятися шлюби православних з католиками, протестантами і вірменами за умови, що діти будуть хрещені в Православ'ї.
На вінчання православної людини з особою іншого християнського віросповідання потрібен дозвіл правлячого архієрея.
Якщо ж хоча б один із наречених сповідує не християнську релігію (наприклад, мусульманство, іудаїзм, буддизм) або є сектантом, то такий шлюб Православна Церква не вінчає, якщо тільки вони не переходять в Православ'я.
