Про поведінку православного християнина після Святого Причастя. (Частина друга)

        Гріховний спосіб життя після внутрішнього реального прийняття Христа ще за апостольських часів вважався причиною хворобливого стану і навіть смерті недостойних причасників.
Будь-який життєвий досвід свідчить про те, що здобути щось корисне легше, ніж зберегти його. А в сотні разів важче вміло вжити та оберігати Дар, прийнятий в Святій Євхаристії: благословляти своїх кривдників, переборювати безліч спокус, що долають причасника ще з більшим завзяттям.
При достойному причащанні людині надається здатність чинити опір дії пристрастей. Св. прав. Іоанн Кронштадтський (1829-1908) мав такі враження після Причастя: «Господь в мені особисто, Бог і людина, іпостасно, істотно, незаперечно, очистительно, освячувально, перемоготворно, відновлювально, обожительно, чудотворно, що я і відчуваю в собі».
Навряд хтось із нас може мати такі ж відчуття благодатної сили, які мав святий, - сили яка дає здатність безумовно чинити протидію гріху.

Протоієрей Артемій (Владимиров, 1961) занепокоєно зазначає: «Якщо ж, причащаючись Святих Христових Тайн, людина залишається такою ж черствою, дратівливою, якою була до входу в храм, для мене це найбільш тривожний симптом, який говорить про певне спотворення духовного життя прихожанина».

        Тож будемо, брати і сестри, докладати усіх зусиль, щоб зберігати й примножувати отримані благодатні плоди та по своїй людській немочі не розслаблятися.


         Продовження теми. Початок тут.

        Як повинен поводитись причасник впродовж дня. 

         Робіть добрі справи

По слову протоієрея Валентина Амфітеатрова (1836-1908): "Тепер будь-який гріх, вчинений нами, буде образою, нанесеною Господу, всяка хибна дія - явною зневагою Найсолодшому Іскупителю. Будь-яке зловживання нашого тіла буде плюванням, заушенням, биттям, які Він перетерпів від ворогів. Тепер вже ми не одні, але з нами і в нас Господь. Нам не варто відмовлятися від добрих справ, подвигів благочестя. А головне, причасники повинні бути добросердими й великодушними у всіх обставинах життя...
        Кожен з нас повинен пам'ятати про любов до нас Господа і ту любов, яку ми перед Ним засвідчили. Ми сьогодні говорили Господу: «Віруємо і ісповідуємо, що Ти Син Бога Живого, що прийшов у світ спасти грішних; віруємо, що не в осуд я приймаю святі Тайни, але на зцілення душі і тіла». Я лобзав Тебе, Господи, не зрадницьким поцілунком Іуди - відступника, а поцілунком невинним і святим. 
        Якщо забудемо про це, то нас забуде Сам Господь. А ми знову будемо блукати в пітьмі гріха, і відніметься від нас світло Христове, відніметься від нас радість та спокій совісті, більше й потрібніше якого нічого немає в цілому світі". 


 Не випльовуйте Святі Дари

        «З моменту причастя Святих Христових Таїн, - наставляв преподобний Никон Оптинський (1888-1931), - до того, як зап'єте його, треба дотримуватися, щоб не плюнути. З благоговінням намагаються остерігатися плювати весь цей день, хоча про це ніде немає вказівки й гріха в цьому немає».

Ієросхимонах Сампсон (1898-1979) більш строго підходив до цього питання. На запитання чи являється плювання в день Причастя гріхом він відповів: «Не можна, треба зібрати обов'язково. А якщо плюнув в носовичок, то треба прати його окремо. Через причасника освячуються всі предмети, в тому числі одяг, навіть келія. Кісточки від риби після обіду в день причащання слід зібрати в папірець і потім спалити, а на тарілку не класти, бо можуть забрати на смітник».

Преподобний Амвросій Оптинський (1812-1891) мав таку думку: «Коли долучаєшся, то один тільки день не полоскати рот й не плювати».

        Якщо немовля відригнуло Причастя, то необхідно зібрати це серветкою та спалити.


        Знайте міру в споживанні їжі

Щодо їжі церковних рекомендацій немає, але існує обмеження за кількістю їжі та прийняття вина, щоб в цей день не було нудоти.

Святий праведний Іоанн Кронштадтський (1829-1908) так вважав: «Прийнявши в себе пречисту Плоть і Кров Господа, не спрямовуйся потім, прийшовши додому, з жадібністю на плоть тварини; дотримуйся крайньої помірності у вживанні її…».

Стосовно споживання їжі в день долучення старець ієросхимонах Сампсон (1898-1979) вважав, що м'ясо взагалі не бажано їсти: «... У день причащання ні в якому разі м'яса не їсти, ні в якому разі вина не пити, по гостям не ходити, гостей не приймати. Іменини святкувати дуже скромно. А то буває так: причащався, а ввечері бенкет, "пір на весь мір". Тут регіт, будь-яка дурість і неподобство!».

Його думку поділяв митрополит Веніамін Федченков (1880–1961). «Між іншим, помічено дуже примітне й характерне спостереження: після Причастя не хочеться їсти« жирного», а що-небудь більш «тонке», посницьке.
Тут позначається інстинктивна фізична «свідомість» невідповідності «плотського» тому духовному стану, в яке введено і тіло спілкуванням з Богом, Господом Ісусом Христом і Святим Духом. …коли людина наїсться жирних страв або взагалі об'їсться після Причастя, вона відразу може спостерігати за собою, як гине в ній щось світле, тонке, духовне, що тільки перед цим вона явно відчувала. 
        Неспоріднені стихії не можуть існувати разом. Тим часом, як часто на практиці ми чинимо саме всупереч досвіду, свідомості: після Причастя не знаємо міри їжі й питва. А за те втрачаємо «тілесну» і «духовну» благодать Причастя» - вважав митрополит.


Утримуйтесь від сну

Митрополит Веніамін Федченков (1880–1961) писав: «Помічено, що якщо причасник незабаром після Причастя лягає спати (особливо після ситного обіду), то, прокинувшись, не відчуває вже благодаті. Свято для нього як би скінчилося вже. Це зрозуміло: відданість сну свідчить про неуважність до небесного Гостя, Господа і Владики світу; благодать відходить від недбайливого учасника Царської вечері. Краще цей час проводити в читанні, роздумах, навіть уважній прогулянці. Так мені довелося спостерігати це серед ченців. А в миру можна відвідати хворого, зробити кому-небудь добре або насолодитися благочестивим спілкуванням з братами або сходити на кладовище до своїх покійних».

Святий праведний Іоанн Кронштадтський (1829-1908) говорив: «..не погружайся в довгий сон вдень. Все це сприяє загрубінню серця, яке вкрай потрібно зберігати в святій ніжності та чутливості, одержуваних нами після гідного прийняття пречистих Таїн».

        На думку сучасного афонського старця Гавриїла Пустинника "...ворог не повинен застати нас сплячими після прийняття Пречистих Таємниць Христових та спокушати нас, оскверняти наше тіло і душу, вкладати нам нечисті помисли й шкідливі похоті, від яких втрачається благодать Божа, що входить в нас з Божественним Причастям".


Остерігайтеся забобонів

Часто серед віруючих поширена маса забобонів щодо поведінки в день Святого Причастя, які не мають нічого спільного з православною вірою.
Ми не будемо детально зупинятися на кожному із них. Як приклад наведемо декілька: після Причастя не можна прикладатися до ікон, цілувати руку священника; посуд, з якого їли в день Причастя, мити тільки окремо, а воду вилити в місце, щоб по ній не топталися; одяг, в якому причащалися, прати окремо від іншого, а з водою робити так само; доїдати до кінця їжу та не давати цього робити іншій людині; не можна митися, стригти нігті, щоб «благодать не пішла» тощо. Деякі особливо «благочестиві» навіть п'ють власну мочу, щоб «благодать не пропадала».

        Ці та подібні повір'я не мають нічого спільного з вченням Православної Церкви та не є ні канонічною вимогою, ні церковною традицією.
Найпоширеніша думка, яку пропагують і самі священники, що в день причастя не можна цілувати ікони та руку священиків, ні на чому не грунтується. Про це нічого не сказано святими отцями, не написано в богослужбових книгах. Прийняті Святі Тайни ми відразу запиваємо теплотою та споживаємо проскуру, - отже в роті не залишається Святих Часток. Згодом можна прикладатися до ікон, підходити до Хреста, цілувати руку священика.
З приводу поцілунків немовляти в церковних правилах теж заборони немає.


Отже, як ми бачимо із духовного досвіду святих отців, подвижників і священнослужителів нашого часу, важливо не тільки докладати зусиль до прийняття Тіла і Крові Господа, а й дбайливо зберігати отриману Благодать, яка освячує душу, тіло причасника та простір навколо нього.

«Кожен раз, коли тебе Господь сподобив причаститися Святих Животворящих Таїн Христових, так міркуй: яке мені сьогодні щастя, Господь увійшов в будинок серця мого, що не зогидив мене грішного і нечистого! Яка до мене милість Божа, яка мені радість, адже сьогодні я не один, а в гостях у мене Сам Христос, мій Господь і Спаситель!». Сщмч. Арсеній (Жаданівський), єпископ Серпуховський  (1874-1937).

Намагатимемося, щоб для кожного із нас найвеличніша Святиня Святої Євхаристії була необхідна як повітря. Щоб відійшовши від Святої Чаші, ми завжди відчували прилив благодатної енергії, а Святе Причастя не стало звиканням та легковажною участю в найбільшому християнському Таїнстві Любові Божої, а - внутрішньою потребою освячення душі і тіла.

Після Причастя та перебуває кожен в чистоті, стриманості і небагатослівності, щоб гідно зберегти в собі прийнятого Христа.

        Частина перша публікації за посиланням

Пропонуємо ознайомитися з аналогічним матеріалом: