В історії православної церкви відомі випадки, коли порушувались традиції церковного благочестя. Так Преподобний Серафим Саровський вітав усіх, без винятку, приходящих до нього будь то селянин, губернатор чи архієрей словами: "Радість моя, Христос воскрес!".
Для нас, звичайних людей, які не досягли тих духовних висот, яких досяг преподобний, норми церковного етикету є обов'язковими.
До диякона (архідиякона, протодиякона) слід звертатися - «батюшка» (архі -, прото-) диякон» або просто «отець (ім'я)»;
до ієрея і ієромонаха - «Ваше Преподобіє» або «отець (ім'я)»;
до протоієрея, ігумена і архімандрита - «Ваше Високопреподобіє»;
до ченця, який не має духовного сану - «чесний брат», «отець».
В жіночих монастирях до послушниць і черниць слід звертатися - «сестра». А звернення «матушка (ім'я)», або «Високоповажна матушка (ім'я)» правильно адресувати тільки ігумені жіночої обителі.
Допустимою церковною традицією є неофіційне звернення до священика - «батюшка».
До єпископа варто звертатися - «Ваше Преосвященство», «Преосвященніший Владика», або просто «Владика» чи «Владико»;
до архієпископа і митрополита - «Ваше Високопреосвящество» або «Високопреосвященніший Владика».
В силу високого статусу Української православної церкви, як виняток, титул "Блаженство" присвоєний митрополиту Київському. Тому до митрополита Київського Онуфрія слід звертатися "Ваше Блаженство", а в третій особі про нього можна говорити - "Блаженніший Владика".
До Патріарха, іменованого в титулі «Святішим», потрібно звертатися - «Ваша Святосте».
Самі священнослужителі не іменують себе отцями. Вони називають свої сан і ім'я, наприклад: «диякон Іоанн, ієрей Андрій, протоієрей Олександр, єпископ Антоній».
При зверненні до священнослужителів, послушниць і черниць ім'я слід промовляти церковнослов'янською мовою: «отець Іоанн», а не "отець Іван», «сестра Ксенія», а не «сестра Оксана». Фамільярно і непристойно буде звучати звернення до священика - «отець», без вживання імені.
Якщо хочуть дізнатися ім'я священнослужителя, то його запитують: «Скажіть будь ласка, яке Ваше святе ім'я?». У такий спосіб можна з'ясувати ім'я будь-якої православної людини.
В молитві до Господа, його Пречистої Матері і святих ми звертаємося "Господи, помилуй!", «Пресвятая Богородице, спаси нас!», «Святителю отче Миколає, моли Бога за нас!», тобто на «ти». І немислимо уявити, молитву до святих на» ви».
Подібно, звернення в давнину до церковнослужителів, навіть до царя і до Патріарха, на «ти» не було порушенням церковного етикету, а навпаки являлось нормою хорошого тону і ввічливості.
Але починаючи з XVIII століття, за часів Петра Великого, вплив західноєвропейської культури і світського етикету на території Русі трансформувало і церковний етикет. Тому з деяких часів звернення мирян до священнослужителів в церковному середовищі на "ви" стало обов'язковою нормою.
І лише при близьких стосунках спілкування можливо переходити на «ти«, хоча прояв в храмі близьких стосунків при сторонніх сприймається як порушення норми. Як приклад, дружина священика або диякона в домашніх умовах розмовляє з чоловіком на «ти», без додавання «отче» чи “батюшка”, але в церковному середовищі подібне її звернення підриває вкорінені традиції церкви і звучатиме дисонансно.
Вітанням простих мирян священика буде не «Здрастуйте» чи «Добрий день», а «Благословіть».
Поведінка мирян при спілкуванні зі священнослужителем
При зовнішньому виконанні всіх норм етикету у спілкуванні зі священиком, віруюча людина повинна усвідомлювати, що через священика, як «носія благодаті, отриманої у Таїнстві Священства, і поставленого священоначалієм пасти стадо словесних овець», може часто говорити Сам Господь. Тому до слів духовного наставника слід ставитися уважно, шанобливо і з повагою.
При спілкуванні пристало дотримуватися певної дистанції. Не можна доторкатися до священика і фамільярничати при розмові. Не прийнято сидіти, без запрошення, якщо священик стоїть.
Погляд має бути лагідним, смиренним, потупленим, а мова, жести, міміка, поза - шанобливими і благопристойними. Розмову годиться вести скромно, небагатослівно, без експресії, брутальності і жаргонів.
Верхом непристойності є розв'язна і ексцентрична поведінка, що виражає прагнення співрозмовника спровокувати священика.
Таких же норм поведінки, що є ознакою вихованості та толерантності, повинні дотримуватися миряни не тільки у спілкуванні із священнослужителями, але і у взаємовідносинах між собою та у світському житті.
Недотримання як церковних правил моральної поведінки, так і мирського етикету, в окремих випадках, може призвести до ускладнення стосунків між людьми, а рівнозначно і до гріховного стану душі.
Як ви переконалися із останніх двох статей по темі, поведінка і мова православної людини у церковному середовищі суттєво відрізняються від мови і поведінки невоцерковлених людей.
А це тому, що в основі життя віруючої людини лежить релігійний досвід, який, при правильному його сприйнятті, відображається на мові і поведінці та успішно може протистояти негативним поведінковим нашаруванням.
Це значить, що у віруючої людини інший спосіб мислення, інше бачення світу і місця людини в ньому. А мова, як засіб спілкування з Богом і поведінки в церковному середовищі, - це як еталонна висота звуку, психологічний і лексичний камертон.
Ось чому несприйнятливим і дратівливим здається поведінка віруючих для тих, хто вперше приходить до храму, або ще гірше обходить його стороною.
Дуже легко розрізнити людину воцерковлену від тієї, яка не маючи адекватного духовного досвіду, висловлює свою релігійну позицію, грунтуючись лише на своїх власних амбіційних переконаннях.
Підбиваючи підсумок викладеного, коротко можна відзначити, що мова і поведінка релігійної людини - це смирення і любов до Господа.
Якщо ви, дорогий читачу, є тією самою людиною, що не розуміє церковних правил, - не впадайте у відчай. У Господа завжди відкриті обійми для тих, хто приходить до нього з вірою і смиренням.
Продовження теми читайте у
